Паризька конференція (1954)

Пари́зька конфере́нція 1954 ро́ку — міжнародна конференція по визначенню статусу Західної Німеччини, що пройшла 19-23 жовтня 1954 року у столиці Франції Парижі. Результатом конференції стало підписання 23 жовтня 1954 року Бельгією, Великою Британією, Італією, Канадою, Люксембургом, Нідерландами, Німеччиною, Сполученими Штатами Америки та Французькою республікою цілого комплексу документів військового та політичного характеру, або так званих Паризьких угод (англ. Paris Agreements, Paris Pacts, or Paris Accords)^[1]. Згідно з цими угодами Федеративна Республіка Німеччина отримала повний суверенітет, припинено її окупацію і їй дозволено вступ до НАТО^[1]. Крім того, 23 жовтня 1954 року Західна Німеччина та Італія приєдналися до Брюссельського договору.^[2] Угоди набрали чинність 5 травня 1955 року^[2].

По закінченні Другої світової війни територія Західної Німеччини була окупована військами союзників по антигітлерівській коаліції і ФРН не вистачало власних фінансових та оборонних ресурсів. 18 квітня 1951 року у Парижі підписано Паризький договір (англ. Treaty of Paris; фр. Traité de Paris), перший з чотирьох основоположних договорів Європейського Союзу. З набуттям цим договором чинності 23 липня 1952 року утворено Європейське об'єднання вугілля і сталі (англ. European Coal and Steel Community, ECSC), до якого увійшли Бельгія, Західна Німеччина, Італія, Люксембург, Нідерланди та Франція і яке об'єднало вугільні та сталеливарні ресурси країн-учасниць щоб у такий спосіб економічно інтегрувати їх та запобігти появі нової війни в Європі. Європейська спільнота з вугілля та сталі пропрацювала весь передбачений Паризьким договором термін — 50 років і припинила своє існування 22 червня 2002 року. Кардинально відмінна доля спіткала інший договір цих шістьох країн Західної Європи, котрі, побоюючись можливої радянської агресії до європейських країн, 7 травня 1952 року у Парижі підписали трактат про створення ​​Європейського оборонного співтовариства, ЄОС (англ. European Defense Community, EDC, фр. Communauté européenne de défense, CED). Згідно цього договору залановано було створити європейську армію, котра мала нарахувати 40 національних дивізій по 13 тисяч однаково обмундированих військовослужбовців у кожній^[3]. Підписаний договір мав бути ратифікованим всіма національними парламентами країн-учасників. Але ідея створення Європейського оборонного співтовариства 30 серпня 1954 року була відкинута Національними зборами Франції, тому виникла необхідніть пошуку нового рішення.^[2]

Після відмови ратифікації трактату щодо ЄОС у Франції (30 серпня 1954 року) з новою об'єднавчою ініціативою виступив міністр закордонних справ Великої Британії Ентоні Іден. Скликано нараду, метою якої мало стати вирішення проблем, що повстали у зв'язку з фіаском проекту Європейського оборонного співтовариства. Крім того, не міг всупити у дію німецький Загальний договір (нім. Generalvertrag, а також Deutschlandvertrag - Німецький договір), підписаний 26 травня 1952 року, який західні союзники уклали з ФРН.

Згадана конференція за участі делегацій Сполучених Штатів Америки, Канади, п'яти країн-учасників Брюссельського Пакту (Франції, Великої Британії та країн Бенілюксу), Італії і Федеративної Республіки Німеччини пройшла у Лондоні у період з 28 вересня по 3 жовтня 1954 року. Учасники конференції вирішили, що ФРН приєднається до Північноатлантичного договору, а також, разом з Італією, до Брюссельського договору. США, Велика Британія і Франція були одностайні у своєму прагненні щодо завершення окупації Західної Німеччини. Натомість предметом дискусії став правовий статус Протекторату Саару, на той момент практично анексованого Францією. Розглядалась, між іншими варіантами, можливість утворення на основі протекторату нової незалежної держави, так званого «Саарланду».

Дискусія, розпочата в Лондоні, була продовжена 19–23 жовтня 1954 року у Парижі, де досягнуто остаточного порозуміння між її учасниками.

20-23 жовтня делегації знову зустрілися у Парижі, де відбулася міжурядова конференція з наступним засіданням Ради НАТО, щоб втілити рішення, досягнуті у Лондоні у вигляді офіційних заяв та протоколів, до рівня підписаних договорів. «Протокол №1 змін та доповнень Брюссельського договору» (англ. Protocol No. I Modifying and Completing the Brussels Treaty) формально дозволив приєднання до нього Західної Німеччини та Італії. Західноєвропейський союз (англ. Western European Union, WEU), створений на основі Брюссельського договору, хоча і не був таким широким або потужним, як раніше запропоноване Європейське оборонне співтовариство, тим не менш, його створення було достатньо для набрання чинності Німецького договору і, отже, припинення окупації Західної Німеччини і визнання цієї країни союзником в холодній війні.

Загалом було цілих дванадцять міжнародних угод, підписаних у Парижі ^[2]. Боннсько-Паризькою конвенцією (англ. Bonn–Paris conventions) закінчилася окупація Західної Німеччини. Західна Німеччина «отримувала повний суверенітет» 5 травня 1955 року (хоча фактично «повного суверенітету» не було отримано, він наступив лише після Угоди Два плюс чотири у 1990 році). Договір також дозволив військам західних союзників надалі залишатися на території Західної Німеччини.

• Паризькі угоди 1954 // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
• Протокол № 1 змін та доповнень Брюссельського договору (англ.)
• Підсумковий акт Лондонської конференції (англ.)
• Declaration Inviting Italy and the Federal Republic of Germany to Accede to the Brussels Treaty, October 23, 1954 Повний текст (англ.).
• Протокол № 1 змін та доповнень Брюссельського договору (Protocol No. I (and Annex) Modifying and Completing the Brussels Treaty, October 23, 1954) Повний текст (англ.).
• Protocol No. II on Forces of Western European Union, October 23, 1954 Повний текст (англ.).
• Protocol No. III (and Annexes) on the Control of Armaments, October 23, 1954 Повний текст (англ.).
• Protocol No. IV on the Agency of Western European Union for the Control of Armaments, October 23, 1954 Повний текст (англ.).
• НАТО на Паризькій конференції (англ.)

• Appendix B—Four powers conference, Journals of the Senate of Canada - Second session of the twenty-second Parliament (1955), Ottawa, Queen's Printer, 1955, с. 62a–62f
  • 1. Protocol 1. on the Termination of the Occupation Regime in the Federal Republic of Germany
  • 2. Resume of the Five Schedules Attached to the Protocol on the Termination of the Occupation Regime
  • Declaration of the Federal Republic on Aid to Berlin
  • Convention on the presence of Foreign Forces in the Federal Republic of Germany
  • 5. Three-Power Declaration on Berlin
• Appendix C—Nine powers conference, Journals of the Senate of Canada - Second session of the twenty-second Parliament (1955), Ottawa, Queen's Printer, 1955, с. 62f–62t
  • 1. Declaraiion inviling Italy and the Federal Republic of Germany to accede to the Brussels Treaty
  • 2. Prolocol modifying and completing the Brussels Treaty
    • Protocol No. II on Forces of Western European Union
    • Protocol No. III on the Conlrol of Armaments
    • Protocol No. IV on the Agency of Western European Union for the Control of Armaments
  • 3. Letters with reference to the jurisdiction of the International Court of Justice from, respectively, the Governments of the Federal Republic and of Italy to the other Governments signatory of the Protocol Modifying and Completing the Brussels Treaty
    • Reply to the Letters from the Governments of the Federal Republic and of Italy to the Other Governments Signatory of the Protocol Modifying and Completing the Brussels Treaty
  • 4. Resolution on Production and Standardization of Armaments (Adopted by the Nine-Power Conference on 21sl October, 1954)
• Appendix D—NORTH ATLANTIC COUNCIL, Journals of the Senate of Canada - Second session of the twenty-second Parliament (1955), Ottawa, Queen's Printer, 1955, с. 62t–62II
  • 1 Resolution to Implement Section IV of the Final Act of the London Conference
  • 2. Resolution of Association
  • Declaration by the Government of the Federal Republic of Germany
  • Declaration by the Governments of United States of America, United Kingdom and France
  • 3. Protocol to the North Atlantic Treaty on the Accession of the Federal Republic of Germany
  • 4 Resolution on Hesulis of the Four and Nine Power Meetings (Adopted by the North Atlantic Council on 22nd October 1954)
  • Final Act of the London Conference (October 3rd)
    • Federal Chancellor's List — Declaration by the Powers
    • British Statement
    • Canadian Affirmation
    • German Membership of NATO — Powers' Recommendation
    • Principles of UN Charter — German Acceptance
    • Declaration by the German Federal Republic
    • Declaration by the Governments of U.S.A., U.K. and France
    • European Unity — Close Association of Britain
    • Annex 1. Draft Declaration and Draft Protocol Inviting Italy and the German Federal Republic to Accede to the Brussels Treaty

• Józef Kukułka: Historia współczesna stosunków międzynarodowych 1945-2000; z kalendarium 2001-2006. Warszawa: Wydawnictwo Naukowe Scholar, 2007, ss. 74-75. ISBN 978-83-7383-265-7.  (пол.)
• Konstanty Adam Wojtaszczyk, Wojciech Jakubowski (red. nauk.): Europeistyka. Podręcznik akademicki. T. 1. Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN, 2012, s. 64. ISBN 978-83-01-16928-2.  (пол.)
• Паризька угода 1954 року
• Парижские соглашения 23 октября 1954 г. История дипломатии. Изд. 2-е. Т. 5. Кн. 1. М., 1974, с. 413—417. (рос.)

п о р Західноєвропейський союз Члени Бельгія Велика Британія Греція Іспанія Італія Кіпр Люксембург Мальта Нідерланди Німеччина Португалія Франція Асоційовані члени Ісландія Норвегія Польща Туреччина Угорщина Чехія Асоційовані партнери Болгарія Естонія Латвія Литва Румунія Словаччина Словенія Спостерігачі Австрія Данія Фінляндія Ірландія Швеція Інше Прапор Асамблея Брюссельський договір